Як війни за іспанську й австрійську спадщину (перша половина XVIII ст.) змінили співвідношення сил на міжнародній арені Європи?

Які події призвели до ліквідації Речі Посполитої? Які європейські держави виявляли найбільший інтерес до Польщі?

1. Утворення Троїстого союзу й Антанти

Наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. завершувався поділ світу, що зумовило посилення суперечностей між провідними європейськими країнами. Взаємні претензії європейських держав призвели до утворення ворогуючих військово-політичних союзів (блоків) — Троїстого союзу й Антанти.

До Троїстого союзу ввійшли, підписавши відповідний договір, Німеччина й Австро-Угорщина (1879), а також Італія (1882, розірвала договір у 1915). Країною-лідером у цьому «трикутнику» була Німеччина.

Натомість Британія, Франція та Росія для протидії Троїстому союзу у 1907 р. завершили утворення Антанти, де провідна роль належала Великій Британії. Антанта була незвичним союзом, адже Британія не мала жодних формальних зобов’язань перед Францією та Росією захищати їх у разі війни з Німеччиною. Цей блок існував на підставі окремих англо-французької (1904) та англо-російської (1907) угод. Договір між Францією та Росією існував ще з кінця ХХ ст. Спільного договору між трьома державами не було до початку Першої світової війни.

Поразка Росії у війні проти Японії заспокоїла Англію щодо російських зазіхань на Далекому Сході. На Балканах німці спорудили стратегічну залізницю Берлін-Багдад, що проходила через Константинополь (нині Стамбул) і блокувала наміри Росії контролювати чорноморські протоки Босфор і Дарданелли. Отже, два регіони, що були яблуком розбрату між Британією та Росією, більше не турбували англійців, і вони 1907 р. розподілили з росіянами інтереси в Афганістані та Персії (сучасний Іран); Тибет перейшов під управління Китаю.

Як Ви вважаєте, автор карикатури походив з країни — члена Троїстого союзу чи Антанти? Чому Ви дійшли такого висновку? Як, на Вашу думку, автор ставиться до зображеного ним військово-політичного союзу?

Карикатура на Троїстий союз. 1900-ті роки

Військово-політичний союз (блок) — союз або угода держав з метою спільних дій для досягнення політичних, економічних і військових цілей.

Троїстий союз — військово-політичний блок Німецької імперії, Австро-Угорської імперії та Королівства Італія, який утворився в 1879-1882 рр. і був спрямований проти Французької республіки, Російської імперії та Великої Британії.

Антанта (з фр. згода) — військово-політичний союз Великої Британії, Франції та Росії, який сформувався впродовж 1904-1907 рр. для боротьби з Троїстим союзом.

У результаті утворення Троїстого союзу й Антанти Європою пролягла невидима лінія ворожнечі між найбільшими європейськими державами.

2. Початок боротьби за перерозподіл колоніального світу

З другої половини XIX ст. колоніалізм став важливою складовою політики провідних держав, і вони зробили найбільш рішучу спробу територіального перерозподілу світу. Упродовж останньої третини століття Британська імперія наполовину розширила свою територію, а кількість підданих королеви Вікторії збільшилася на третину. Англія, яка не брала участі у війнах у Європі, стала лідером у колонізації інших народів.

Серйозну конкуренцію британцям з часом склала Німеччина, яку кайзер Вільгельм II активно утверджував на Сході та в Африці. Однак на початок ХХ ст. Німецька колоніальна імперія була в 3,5 раза менша за Французьку та в 11,5 раза менша за Британську.

Отже, колоніальна система стала світовим явищем, а роль колоній як ринку сировини, дешевої робочої сили, збуту товарів стрімко зростала.

У середині ХІХ ст. розпочалася агресія країн Заходу проти Китаю. У результаті «опіумних» воєн Китаю було нав’язано нерівноправні договори з Британією, Францією, США та іншими країнами. Фактично на початок ХХ ст. Китай став напівколонією.

Розгляньте ілюстрацію. Що, на Вашу думку, хотів сказати художник своїм малюнком? Які відомі Вам події, пов’язані з Китаєм, підтверджують (чи, можливо, спростовують) правомірність висловлення під малюнком: «Не так просто, як здавалося здалеку»?

У. Кепплер. Карикатура з журналу «Puck», США. 1900 р.

Зображено союз із восьми держав, що вторг-лися в Китай і дивляться на гору з написом «Китайське питання». Гору увінчує обличчя розлюченого китайця.

3. Міжнародні кризи та збройні конфлікти на початку ХХ ст.

Іспано-американська війна 1898 р. за Кубу стала провісником майбутніх серйозніших збройних конфліктів. Початок ХХ ст. позначився погіршенням міжнародних відносин. Через боротьбу за ринки збуту загострилися відносини між Німеччиною і Великою Британією, а також з Росією. Результатом зіткнення інтересів провідних держав у боротьбі за територіальний перерозподіл стала перша марокканська криза 1905 р. Вона була спричинена тим, що Німеччина вирішила застерегти Францію, яка шукала союзу з Англією і Росією.

Внутрішня ситуація в Марокко була хиткою. Німеччина не мала тут серйозних інтересів, оскільки Марокко належало до сфери інтересів Франції. Згідно з угодою, яку підписала й Німеччина, жодна країна не мала права вживати в Марокко заходів, попередньо не проконсультувавшись з іншими країнами-підписантами. На початку 1905 р. Франція порушила цю домовленість, вимагаючи від марокканського султана французького контролю над місцевою армією та поліцією.

Німеччина вирішила скористатися цим приводом і «поставити на місце» французів. Німецький канцлер Б. Бюлов порадив Вільгельму II відвідати марокканського султана й запевнити його у своїй підтримці. Це мало стати попереджувальним сигналом для Франції. Кайзер не бажав такої ризикованої подорожі й намагався ухилитися від неї. Тоді Б. Бюлов самовільно передав до преси інформацію про те, що візит відбудеться.

Наприкінці березня Вільгельм II таки прибув до столиці Марокко м. Танжера. Його приїзд супроводжували кумедні події. Спочатку у воду впав німецький посланник, який поспішав привітати імператора, потім з’ясувалося, що текст промови Вільгельма до султана не підготовлений, а арабський скакун, присланий султаном у подарунок кайзеру, злякавшись феєрверку, скинув із себе імператора. На тлі цих подій Вільгельм II виголосив промову, у якій запевнив, що Німеччина підтримає султана проти домагань Франції.

Ознайомтеся з повідомленням німецького посланника. Чому промову Вільгельма II Франція вважала провокаційною. Чи мала, на Вашу думку, Франція підстави почуватися приниженою через промову німецького імператора?

«Його Величність відзначив, що він розглядає султана як правителя вільної і незалежної імперії, яка не підлягає жодному іноземному контролю; усе, чого він бажає, щоб Німеччина мала тут такі ж пільги в торгівлі, як і інші країни, і що надалі він воліє вести переговори безпосередньо із султаном...»

З повідомлення фон Шоена до міністерства закордонних справ Німеччини (

http://www.lib.byu.edu/~rdh/wwi/1914m/morocco.html

)

Франції було кинуто зухвалий виклик. Повернувшись до Німеччини, Вільгельм ІІ продовжував наполягати на тому, що майбутнє Марокко має бути узгоджене на міжнародній конференції. Така конференція відбулась у 1906 р. в Іспанії. Однак Німеччина нічого на ній не досягла. Більше того, європейські держави насторожило зростання апетитів Німеччини.

Неспокійно було й на Балканському півострові, де в 1908 р. спалахнула Боснійська криза. На Берлінському конгресі 1878 р. Австро-Угорська

імперія отримала повноваження управляти двома сусідніми з нею провінціями — Боснією і Герцеговиною. Оскільки вони були населені переважно сербами, то Сербія з нетерпінням чекала того дня, коли Боснія і Герцеговина приєднаються до неї.

Восени 1908 р. ці провінції захопила Австрія. Росія, яка самочинно вирядилась у шати «захисниці всіх слов’ян», заявила протест. Виникла загроза війни, причому не так між Сербією та Австро-Угорщиною, як між Австро-Угорщиною і Росією.

Бути чи не бути збройному конфлікту значною мірою залежало від того, як поведе себе Німеччина, яка ще не завершила переозброєння і не була готова до війни. Не була до неї готова і Росія, що не оклигала від ганебної поразки від японців. Зрештою обійшлося без кровопролиття, хоча відносини між Росією та Німеччиною й Австро-Угорщиною були ще більше зіпсовані.

Друга марокканська криза 1911 р. Хоча французький вплив у Марокко посилився, однак це не завадило решті країн вільно торгувати там, а французькі й німецькі промисловці співпрацювали у видобуванні корисних копалин. Коли в 1911 р. місцеве населення повстало проти султана й він звернувся до французів по допомогу, із Франції до Марокко прибули війська, які захопили столицю країни.

На початку липня на рейді порту Агадір несподівано з’явився німецький військовий корабель і став на якір. Німеччина пояснила свої дії тим, що, корабель прибув для «захисту німців», які проживали в Агадірі. Проте справжні причини були іншими: по-перше, побрязкати зброєю і залякати французів; по-друге, полоскотати нерви англо-французькій Антанті.

Британія рішуче стала на сторону Франції. Якийсь час здавалося, що війни не уникнути. Однак восени напруження ослабло. Франція поступилася Німеччині певною територією в Конго в обмін на свободу дій у Марокко. Німеччина почувалася приниженою і побачила в зміцненні Антанти доказ того, що Британія здатна оточити німців щільним кільцем ворогів.

Італія і Тріполі. Того ж року Італія вирішила захопити Тріполі (територія сучасної Лівії у Північній Африці) — останню частину Османської імперії в Північній Африці. У вересні 1911 р. Італія оголосила Османській імперії війну й зайняла Тріполі. Коли бойові дії поширилися на о. Крит, османи закрили для судноплавства протоку Босфор. Тепер уже Росія мала проблеми з експортуванням свого зерна через Середземне море, і полум’я старої ворожнечі між нею та Османською імперією спалахнуло з новою силою. Отже, італійці, самі того не бажаючи, спровокували серйозну кризу на Балканах.

Балканські війни 1912-1913 рр. У 1912 р. Греція, Сербія, Чорногорія і Болгарія об’єдналися в Балканську лігу. Для них настав сприятливий момент для захоплення всіх територій, які ще залишалися в Європі за Османською імперією.

Перша балканська війна розпочалася в листопаді 1912 р. перемогами військ Балканської ліги. За півтора місяця вони захопили майже всі європейські володіння Османської імперії, за винятком Константинополя. Цей блискавичний успіх неабияк стурбував як Австро-Угорщину, так і Росію.

Крапку у війні поставив Лондонський мирний договір (травень 1913 р.). Під контролем Османської імперії залишилися Константинополь і Босфор. Решта її володінь у Європі було поділено між чотирма членами Ліги.

Однак розподіл османських володінь не задовольнив Сербію, яка прагнула розширити територію на південь до Адріатичного моря. Щоб не допустити цього, Австро-Угорщина підтримала створення держави Албанія.

Болгарія, чий внесок у розгром Османської імперії був найбільшим, також була незадоволена. Болгари вважали, що основні здобутки від перемоги незаслужено дісталися іншим членам Ліги. Тепер уже Болгарія оголосила війну трьом своїм учорашнім союзникам: Греції, Сербії та Чорногорії. У червні-липні 1913 р. розпочалася друга балканська війна. Сподіваючись повернути втрачені території, Османська імперія виступила у війні на стороні Болгарії. Проте болгари швидко програли війну і втратили чимало з того, що отримали за Лондонським договором.

Згідно з Бухарестським мирним договором (серпень 1913 р.) Македонію було поділено між Грецією та Сербією. Греки отримали також о. Крит. Румунії дісталася частина болгарської провінції Добруджа; болгари мусили відмовитися від Адріанополя (нині на території Туреччини).

Одним із наслідків балканських воєн та інших збройних конфліктів було те, що в європейських столицях запанувала хибна впевненість у швидкоплинності й «нешкідливості» майбутньої великої європейської війни. Вона, мовляв, нагадуватиме «старі добрі кабінетні війни XVIII ст.». Кожна держава прагнула зробити все можливе, щоб у разі війни бути сильнішою за супротивника. Між Троїстим союзом та Антантою набирала обертів гонка озброєнь. Це заохочувало обопільну пропаганду й психологічно готувало народи до збройного зіткнення.

Перегляньте відеосюжет про огляд британською громадськістю верфі й бойових кораблів у День військово-морського флоту у перші десятиріччя ХХ ст. Чим, на Вашу думку, пояснюється те, що вишиковувалися великі черги з британців, які бажали оглянути новітні британські військові кораблі? Чому британці настільки були закохані у свій флот і покладали на нього великі надії?

Який сигнал потенційним противникам, насамперед Німеччині, посилав цей фільм?

Результати балканських воєн

Погіршились і без того напружені відносини між Австро-Угорщиною та Сербією. Австро-Угорщина була сповнена рішучості не допустити Сербію до моря, а також придушити слов’янський націоналізм. Територіальні претензії Австро-Угорщини на південному сході Балкан могли бути задоволені тільки за умови зникнення Сербії з політичної карти. Зі свого боку Сербія прагнула створити незалежну від Австро-Угорщини потужну слов’янську державу.

Гонка озброєнь — прискорене накопичення запасів зброї та військової техніки; якісне й кількісне суперництво у військовій силі між країнами, які протистоять одна одній.

Балканські війни виразно показали, як розподіляються симпатії великих держав: Німеччина обіцяла підтримку Австро-Угорщині проти сербів; Росія готова була підтримати сербів проти Австро-Угорщини; Болгарія, розчарована поразкою, готова була підтримати австрійців; Італія — союзник Австро-Угорщини — відмовилася допомогти австрійцям на Балканах. Небезпечно загострилися відносини між Австро-Угорщиною та Сербією. Відчуваючи підтримку Німеччини, Австро-Угорщина терпляче чекала приводу для атаки на Сербію. Цей привід серби надали австрійцям у серпні 1914 р.

4. Україна в геополітичних планах Російської, Німецької та Австро-Угорської імперій на межі ХІХ-ХХ ст.

Оскільки в період «довгого» XIX ст. українська нація була позбавлена державності, то Україна була ціллю, а не рівноправним учасником міжнародних відносин. «Українську карту» у різний час намагалися розіграти Росія (вважала загарбані нею українські землі «своїми»), Німеччина та Австро-Угорщина. Менше опікувалися «українським питанням» Велика Британія та Франція.

«Офіційна російська політика замовчувала або чинила перешкоди будь-яким згадкам про Україну за кордоном. Від середньовіччя до XVIII ст. Україна часто фігурувала в європейській літературі. Однак із другої половини ХІХ ст. Заходу належало забути, що існує або колись існував такий народ. Доля українців Галичини під австро-угорською владою теж не була щасливою, проте кращою, ніж у тих, хто опинився під владою самодержавної Росії... Кожна із цих великих держав, між якими була поділена Україна, підтримувала національний рух на території іншої. Зокрема, Росію стурбувало пробудження українського національного духу в Галичині. її напівофіційні газети писали, що внаслідок цього дедалі важче придушувати національні змагання українців у самій Росії. А потім почалася лицемірна агітація за звільнення мільйонів українців, що стогнуть у Галичині під чужоземним ярмом. Фактом, не настільки широко відомим, як мало б бути, є те, що однією з причин світової війни був конфлікт між Росією та Австрією через українське питання».

З виступу Ланселота Лоутона в палаті громад Великої Британії 29 травня 1935р. (

http://libarch.nmu.org.ua/bitstream/handle/Genofon

dUA/3248/1ace27e34367cdf02e32a129e547bb98.pdf?sequence=1)

Жодна з країн не переймалася визвольними прагненнями українців і не бажала допомогти нам у боротьбі за відновлення власної держави.

«Ніхто в Європі сильної та великої Української держави не бажає. Навпаки, є багато сил, що зацікавлені в тому, щоб ніякої України не було, або щоб вона була якнайслабша. Тому при відбудовуванні нашої державно-національної традиції. ми не тільки не можемо покладати надії на допомогу якоїсь «орі-

єнтації», а, навпаки, мусимо бути готові, що різні зовнішні сили будуть нам у тому наскільки можливо заважати».

В’ячеслав Липинський, український політичний діяч (Листи до братів хліборобів. Про ідею та організацію українського монархізму. Писані 1919-1926 рр. — Відень, 1926. — С. 98)

Росія

Російська імперія розглядала окуповані українські землі як «власну» територію, населену «малоросами».

Стратегічною метою політики щодо України було приєднання до українських етнічних земель Галичини, Буковини й Закарпаття, які на межі століть входили до складу Австро-Угорської монархії.

Національний український рух, насамперед у Галичині, Росія розглядала як загрозу «цілісності» Російської імперії, а Галичину вважала осередком українського «сепаратизму».

Морально й матеріально підтримувала в Україні проросійські настрої.

Насаджувала на українських землях Російську православну церкву, забороняла українську мову, проводила жорстку русифікацію з метою придушення найменших проявів українського національного духу.

Німеччина

Україна — один з етапів «походу на Схід» (Drang nach Osten); джерело забезпечення харчовими продуктами (житниця Європи), багата на природні ресурси й сировину країна.

Звільнення України з-під російської окупації було одним із кроків до створення «Серединної Європи» — союзу держав, у якому Німеччина була б лідером.

Припускала можливість виникнення після розпаду Російської імперії українського державного утворення, що перебувало б під впливом Німеччини.

Австро-Угорщина

Україна цікавила Габсбурзьку монархію насамперед як сировинний і продовольчий ресурс.

Змагалася з Росією за вплив у слов’янському світі.

За сприятливої міжнародної ситуації готова була приєднати до Габс-бурзької монархії ще й Волинь і Поділля.

Прагнула прихилити на свою сторону не лише галицьких українців, а й українців Наддніпрянщини.

Активно підтримувала український рух за межами Австро-Угорської імперії. Як далекосяжну мету припускала існування «Великої України» до річки Дон.

1882 р. — оформлення Троїстого союзу в складі Німеччини, Австро-Угорщини й Італії.

1898 р. — іспано-американська війна.

1899-1902 рр. — англо-бурська війна.

1905 р. — перша марокканська криза.

1907 р. — завершення формування Антанти.

1911 р. — друга марокканська криза; загарбання Італією Тріполі. 1912-1913 рр. — балканські війни.

1. Поясніть історичні поняття «військово-політичний союз», «гонка озброєнь».

2. Опишіть процес створення Троїстого союзу й Антанти. У чому полягали основні суперечності між цими союзами?

3. Чому провідні країни світу вели боротьбу за володіння колоніями? Який континент був епіцентром цієї боротьби?

4. Які докази Ви можете навести на підтвердження думки, що на початок ХХ ст. провідні колоніальні держави завершили територіальний поділ світу?

5. Використовуючи історичну карту атласу, охарактеризуйте причини й природу основних міжнародних криз і конфліктів на початку ХХ ст.

6. Проаналізуйте наведені висловлення. Які, на Вашу думку, почуття посилювала в людях гонка озброєнь і пропаганда війни? Як Ви вважаєте, кому було вигідне нагнітання таких настроїв?

«...Гонка озброєнь створює відчуття того, що війна неминуча: і хоч уряди заявляли, ніби підготовка до оборонної війни підтверджує їхнє прагнення миру й волю запобігти агресії, насправді засоби залякування настільки ж провокують, наскільки стримують. У той час, коли деякі уряди були майже готові розпочати війну, жоден уряд не був здатний відвернути її, його дії наближали початок війни».

Джеймс Джолл, англійський історик (Истоки Первой миро-вой войньї. — Ростов-на-Дону: Феникс, 1998. — С. 5-6)

«Справедлива й необхідна війна не більш жорстока, ніж хірургічна операція. Краще завдати хворому трохи болю й трохи замастити свої руки кров’ю, ніж дозволити хворобі розростися в ньому настільки, що він стане собі й усьому світу осоружним і помре в повільній агонії».

СіднейЛоу, англійський публіцист(Langer W. L. The Diplomacy of Imperialism. — New York, 1951. — P. 90)

«Ми повинні прийняти її [війну] у всій її дикій поезії. Коли людина кидає себе в неї, це не інстинкти оновлюють її, але чесноти, яких вона знову набуває... Це війна все оновлює».

Абель Боннар, французький письменник(Le Figaro. — 1912. — 29 Oct.)

7. Складіть у зошиті таблицю «Міжнародні кризи й збройні конфлікти на початку ХХ ст.».

8. Якого значення надавали на межі ХІХ-ХХ ст. «українському питанню» Російська, Німецька й Австро-Угорська імперії?

УЗАГАЛЬНЕННЯ

до розділу IV «Міжнародні відносини (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.)»

Наприкінці «довгого» XIX ст. міжнародні відносини перестали бути справою кількох великих європейських держав і набули ознак усесвітніх відносин. Феодальні імперії відійшли в минуле й основними учасниками міжнародних відносин стали національні держави.

У період між Французькою революцією XVIII ст. та об’єднанням Німеччини визначальним у відносинах між країнами було не те, що відбувалося між ними в давнину, а вигода кожної країни в певній ситуації і те, чи стане в неї сил для досягнення поставленої мети. Розрахунок і самолюбство держав брали гору над порядністю, справедливістю та іншими чеснотами.

В епоху, породжену індустріальною революцією, військова могутність держав і вплив на міжнародній арені залежали від рівня їхнього економічного розвитку. Економічна потужність стала запорукою досягнення державою зовнішньополітичних цілей. Відтоді й донині в міжнародних відносинах тон задають країни з високим рівнем економічного розвитку.

У Європі зберігалася рівновага сил між Великою Британією, Францією, Росією, Австрією та Пруссією, і загальноєвропейської війни певний час щастило уникати.

Після Східної (Кримської) війни розпався Священний союз, і Росія втратила свої позиції в Європі. Поразка Франції у війні з Пруссією призвела до втрати країною панівного становища в Європі . Провідну роль на континенті почала відігравати Німецька імперія.

Термін «імперіалізм» символізував загарбання віддалених територій, що супроводжувалося насиллям щодо місцевого населення. Великі держави поділили між собою Африку; в Азії тільки Японія та сучасний Таїланд не перебували під контролем європейських держав. Отже, у другій половині XIX ст. остаточно сформувалися Британська, Німецька та Французька колоніальні імперії.

Заради дотримання рівноваги сил у Європі провідні країни утворили два військово-політичні об’єднання: Троїстий союз та Антанту. Між двома блоками держав набирала обертів гонка озброєнь.

(Складено за: Herrmann David G.: The Arming of Europe and the Making of the First World War. — Princeton, 1996. — Р. 234; Stevenson David: Armaments and the Coming of War. Europe, 1904-1914. — Oxford, 1996. — Р. 8)

Перемога Японії над Росією зробила її світовою державою. Стрімкий індустріальний злет США та Японії вивів ці неєвропейські країни на позиції світових лідерів за обсягом і якістю продукції. Це означало, що Європа втрачала монопольне становище центру світової політики. Епоха, коли найважливіші світові події та процеси були пов’язані винятково з Європою, завершилася. Поширення індустріальної революції на інші континенти, технічний прогрес в Америці, Азії та Африці поклали їй край.

РОЗВИТОК КУЛЬТУРИ Й ПОВСЯКДЕННЕ ЖИТТЯ

наприкінці XVIII — на початку ХХ ст.

Опрацювавши матеріал розділу, Ви:

знатимете важливі для сучасності наукові й технічні винаходи, здійснені впродовж «довгого» ХІХ ст.; найвідоміші правові пам’ятки XVIII-XIX ст.; основні наукові й культурні центри Європи та США;

розумітимете тенденції розвитку культури, основні стилі мистецтва, зміни в житті й світогляді людей упродовж «довгого» ХІХ ст.; поняття «реалізм», «класицизм», «романтизм», «модерн», «імпресіонізм», «масова культура», «масове виробництво»;

умітимете характеризувати досягнення науки й техніки, духовної культури в провідних країнах світу; зміни у світогляді та повсякденному житті людей; визначати прояви взаємодії культур народів Європи, Америки, Азії та Африки.

 

Це матеріал з підручника Всесвітня історія за 9 клас Полянський 2022